На випускному в одинадцятому класі я не могла з упевненістю сказати, куди вступатиму після школи, ким хочу стати. У дитинстві улюбленими словами були «Я сама» і «Все хочу знати». Так починалися  моя самостійність і прагнення до знань. Із задоволенням  переглядала телепередачі за участю  адвокатів. Уже набагато пізніше  зрозуміла, що в мені завжди говорило загострене почуття справедливості. Ця якість знадобилася мені у викладанні. Потім були мрії стати дизайнером жіночого одягу, стюардесою.   Після школи вступила до Харківського державного університету ім. М.Горького (нині – Харківський національний університет ім. В.Каразіна). Чому? Досі складно відповісти на це запитання навіть собі. Напевно, вирішальну роль у моєму виборі зіграла любов до слова й літературної творчості.

​

Доберімо рими до слова «Учитель»… «Просвітитель»… Дбайливо передаємо набутий досвід нашим учням, таким чином торкаємося до майбутнього, навчаємо інших та вчимося самі… «Покровитель»? Так! Стаємо «другою мамою» для своїх вихованців, можемо зрозуміти й підтримати їх у скрутну хвилину. Поважаємо оточення та його думку, володіємо величезним терпінням і намагаємося залишатися Людиною за будь-яких обставин…«Служитель»… Служимо для учнів прикладом, взірцем, поступово прокладаємо шлях до їхнього розуму через серце. А може, «Спаситель», «Цілитель»? Саме література допомагає виховати Людину, вилікувати її душевні рани; вчить любові, вірі та надії. І справжній Учитель це усвідомлює, якщо, звичайно, не помилився у виборі професії… На певному етапі  життя я повною мірою відчула на собі значення слова «покликання». Це саме воно! Так,  дуже часто буває важко й морально, і фізично. Але минає певний час, і іншої роботи не можу собі уявити. Це – моя доля!

Колись  давньокитайський мислитель Конфуцій сказав: «Якщо ваш план - на рік, садіть рис. Якщо ваш план — на десятиліття, садіть дерева. Якщо ваш план — на все життя, вчіть дітей».

​

Не можу сказати напевно, який я вчитель. Нехай про це скажуть мої колеги та учні. Як би банально це не звучало, але я дуже люблю дітей. Поруч із ними відчуваю себе потрібною, а часом - просто незамінною! Неймовірна  кількість позитивних емоцій щодня! Приємно спостерігати за учнями, за тим, як вони поступово стають Особистостями,  і розуміти, що якимось чином беру участь у цьому становленні. І все ж до слова «Учитель» кожен добере власну риму, як і до життя, яке в кожного своє.